“ІСТОРІЯ ОДНОГО ХУТОРА” село Любимівка Вільнянського району Запорізької області.

Село Любимівка Вільнянського району заснованого 1898 року.

Із розповідей односельців, які розповіли, що в центрі села колись стояли добротні цегляні німецькі будинки. Але під час мого візиту вже ніщо не нагадувало про їх існування.

Влітку буремного 2020 року випадково, на сайті Любимівської сільської ради, знайшов історичну довідку про село.

Виявляється, і справді, 1898 року на землях поміщика Іваненка оселилися німці-колоністи. 1913 року землевласник запропонував їм виїхати звідти, а туди поселив селян з Андріївки, що біля Дніпра. Тобто, колоністи там мешкали!

Але які саме: німці чи голандці-меноніти? Це треба перевірити! Є надія щось знайти на сільському цвинтарі.

І ось тепер, сонячної листопадової неділі, залишивши позаду ВІЛЬНЯНСЬК та СМОРОДИНЕ, я опиняюсь біля річки Вільнянка.

На топографічній карті 1985 року на цьому місці позначено кам’яний міст. Лише зараз з’явилась можливість його перевірити…

…За деякий час, я продерся крізь хащі у вигляді мережива з хмелю та комишу.

І нарешті побачив його – старовинний двоарковий міст.

Ймовірно, участь в його спорудженні брали і колоністи, що мешкали в сучасній Любимівці і господар величезного заводу сільгоспзнарядь в сусідній Софіївці (сучасне місто Вільнянськ) Г.Д.Нейфельд.

Маєток його знаходився неподалік. Зараз про нього нагадує лише стометрова алея зі столітніх каштанів на сході села Петрівське…

На східній частині мосту я помітив якийсь камінь. Перейшов на інший бік, аби подивитись ближче. Гранітний, якісно оброблений камінь покладено, мабуть, нещодавно, в підмурівок арки. Схожий на чийсь надгробок. Але як я не намагався сфотати обидва його боки – все ж не вдалося розгледіти написи…

За два кілометри на півночі розташувалося село Любимівка. Йду по дорозі. Золоте листя дерев, стара бруківка, тепла сонячна погода. Гарний осінній день!

Ось і село. Прямую до кладовища, що розташувалося на південь від центру.

Два кам’яні хрести побачив здалеку.

На першому – напис німецькою:

“Тут спочиває ФЕРДЕНАНД РУНДЕ.

1852 рік ÷ 8 липня 1909 року.

Велич твоєму праху”.

Наскільки я зрозумів, Рунде – німецьке прізвище. Він залишився навіки на цьому хуторі.

Читаю напис на другому хресті. Він – російською:

“Здесь покоится ГРИГОРІЙ ФИЛИПОВИЧ ПЛУЖНЫК.

Родился 1884 г. Умер 4 апреля 1924 г.”

На третьому старому гранітному камені напис нерозбірливий. Бачу дати: 1917 – 1927 та кілька літер.

Дитина!…

Тобто, ще 1909 року в цій місцевості й справді мешкали німецькі колоністи!

Я повернувся до села, уважно придивився до будівлі сільського дитсадку з метою подивитись під штукатуркою кладку цегли. Це мені не вдається, – будинок доглянутий, пофарбований. Мабуть, все ж збудований після Другої Світової.

Мандрую далі вулицею, і за деякий час опиняюсь біля ставка. Корови, наче сфінкси, розляглися на пагорбах біля води, не звертаючи уваги на сторонніх.

Вдалині бачу село ДЕРЕЗІВКА, що відоме своїм вопоспадом. Це – наступна точка на маршруті…

…Вже вдома шукаю відомості про життя колоністів Любимівки.

На менонітському сайті знаходжу допис Рутільди Ридзек, мешканки Ведемарка, містечка в землі Нижня Саксонія, Німеччина.

Перекладаю:

“Я дуже довго шукала предків своєї бабусі Сари Вібе, що народилася 11 вересня 1863 року у Фрідріхсталі, Україна.

Її батько – Арон Вібе – з Тігенгагена, Молочна колонія. Народився 8 березня 1820/21 року, помер 2 листопада 1896 року.

Її мати – Марія Андреас – з Фюрстенау, Молочна колонія. Народилася 26 жовтня 1841 року, померла 1914 року…”

Далі йде опис її родоводу аж до Західної Прусії, до 1691 року.

Читаю знайомі колишні назви сіл на Запоріжжі:

Фюрстенау – це Лугівка Токмацького району,

Тігенгаген – Левадне Токмацького району,

Фрідріхсталь… Знаю лишень те, що цей менонітський хутір знаходився десь в Маркусланді – місцевості, що належала Емануїлу Марку, першому голові дворянства Олександрівського повіту. Зараз це – Вільнянський район Запорізької області.

До речі, сучасний Павло-Кічкас в місті Запоріжжя – це колишнє село Маркусове, що теж належало Е.Марку.

Тож, повернемося до допису Рутільди Ридзек. На сайті вона виклала фото документу від 1930 року.

Перекладаю українською:

“Завірена копія.

Євангельсько-лютеранська парафія, Фріденфельд, Запорізький синодальний район, Московська вища церковна рада.

Виключно для церковного використання.

Свідоцтво про одруження.

8 лютого 1904 року у Фріденфельді, Ново-Миколаївський район. Запорізька округа. Україна, пастором Аманом звершено церковне весілля наступної пари:

Карл Вільгельм РУНДЕ, – єдиний син

прусського підданого Петера Рунде, уродженця Софіенфельду, – 25 років,

з Сарою Вібе, – єдиною донькою поселенця Тігенгагену Арона Вібе, народженою у Фрідріхсталі, – 20 років.

Карл – євангельсько-лютеранської віри, Сара – менонітської.

Правильність цього сертифіката засвідчується печаткою з прізвищем та підписом.

Фріденфельд. 14 травня 1930 року. Пастор С.Клудт. N339.

Вірність наведеної вище копії засвідчено 12 липня 1933 року. Місто Кенігсберг, Прусія. Голова поліції”.

Цікавий документ!

Фріденфельд – це зараз Терсянка Новомиколаївського району Запорізької області. Кірха, що й досі, схожа на великий корабель, стоїть в центрі села, збудована 1911 року за участю пастора Амана.

А судячи з цього паперу в селі в 1904 році існувала інша церква.

Софієнфельд – це територія сучасного Вільнянська. Десь там знаходився цей хутір.

І сам пастор Аман мав неподалік свій маєток, трохи південніше Софіївки. Де саме – мені невідомо.

Читаю коментар біля фото на сайті:

“Сім’я (Карла) мешкала на хуторі Любимівка в 1905 році…”

Тож, роблю висновок, що кам’яний хрест на сільському кладовищі Любимівки та цей документ пані Рутільди з Німеччини таки мають зв’язок. Родинний!https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=1015402135595114&id=100013760117478