Будинок Якова Лещинського

м. Запоріжжя, просп. Соборний, 52

Під час заворушень у жовтні 1905 р. будівля згоріла, але через три роки була відновлена в первісному вигляді. До революції в ньому розміщувалися магазини, квартири та біограф Н. Пулавського. Після революції будинок був переданий у власність міста, і там розмістилися Рада робітничих і солдатських депутатів, Палац Праці.

Особняк Йоганна Янцена

м. Оріхів, вул. Шевченка, 11

Двоповерховий особняк І. Янцена по вулиці Шевченка, 11 був побудований в 1915 р. Перший поверх його розташований значно вище рівня тротуару, що за задумом архітектора повинно було візуально збільшити фасадну частину будинку. Його прикрашають арочні вікна і високі колони. Зараз цю будівлю займає міська рада м. Оріхова.

Будівля хортицької жіночої гімназії

м. Запоріжжя, вул. Розенталь, 1 / вул. Істоміна, 18

Незважаючи на те, що навчання було платним (20 крб. На рік), від бажаючих отримати тут освіту не було відбою. За даними 1903 р. в школі навчалося понад 70 учениць.

Звертає на себе увагу розкішна архітектура будівлі школи, збагачена безліччю деталей. На першому поверсі розташовувалися чотири класні кімнати, фізична лабораторія, вчительська і квартири для вчителів. На другому – актова зала зі сценою. Щоранку тут проходили богослужіння для вихованок школи, а іноді і концерти для всіх жителів селища. Поверхи з’єднують ковані сходи, виготовлені на заводі Леппа і

Вальмана.

Залишки Захар’ївської фортеці

с. Калайтанівка

Назву фортеці деякі історики пов’язують з ім’ям військового діяча Захара Чернишова. Після скасування Дніпровської лінії фортеця не пустувала. На її території в 1832 – 1865 рр. проходили сторожову службу козаки Азовського козачого війська Осипа Гладкого.

Сьогодні добре збереглися кріпосні земляні укріплення у формі зірки висотою до 4 – 5 м. Захар’ївська фортеця внесена до реєстру пам’яток архітектури національного значення.

Нижній Бердянський маяк

м. Бердянськ Дальня коса, вул. Баранова, 185-Г

Підряд на будівництво маяка на Бердянській косі виграв керченський купець І гільдії Карло Томазіні. В експлуатацію Нижньобердянський маяк був введений у 1840 р. Як джерело світла використовували гасові лампи. Через півстоліття в 1883 р. на маяку було встановлено електричне освітлення. Він став другим маяком в Російській імперії і чотирнадцятим у світі з електричним освітленням.

Прибутковий будинок Іллі Адіровича

м. Мелітополь, вул. Олександра Невського, 67

Сьогодні в ньому розміщений один з факультетів Мелітопольського державного педагогічного університету. Будівля була зведена у 1911 – 1912 рр. із нетипової для Мелітополя білої цегли, ставши дійсно розкішною рекламо цегельного заводу Густава Шаца. Спочатку тут знімали квартири заможні мелітопольці. Для них у дворі будинку був разбитий сад «Шато де Флер». У 1918 р. І. Адірович разом зі своєю сім’єю переїхав до Батумі. У Мелітополь вони більше не поверталися. Син лісопромисловця здобув блискучу

«Круглий будинок»

м. Запоріжжя, вул. Верхня, 31

Шосте селище Будинок був відомий не тільки незвичайною формою, а й упорядкованою територією. Кругла

форма будинку, діаметром 150 м, створювала затишний дворик, де був розбитий сквер з лавками і квітниками, працював фонтан. Під’їзди будинку були наскрізними, що дозволяло потрапляти до двору, не оминаючи величезний будинок.

Ефектні фасади будівлі, затишний дворик помітно контрастували з недосконалими квартирами. Так, лише в 1970-х роках пічне опалення в будинку замінили газовим. Уздовж алеї, що веде у двір-парк, вишикувалися будинки з однокімнатними квартирами, що створюють ілюзію воріт. Стіни двох крайніх будинків, що обрамляють проїзд у внутрішній дворик «круглого будинку», поцятковані круглими отворами і віддалено нагадують гробницю Еврісака в Римі (30 р. до н.е.).

Будівля Ногайської жіночої гімназії

м. Приморськ. вул. Соборна, 93

З моменту зведення і до нинішнього дня призначення комплексу не змінилося. Під різними вивісками тут завжди розміщувалися навчальні корпуси. Так, після революції в приміщеннях жіночої гімназії відкрили Ногайську трудову школу. Саме в ній у 1918 – 1921 рр. навчався відомий на весь світ правозахисник генерал-майор Петро Григоренко, про що свідчить меморіальна дошка. У 1931 р. він почав кар’єру військового, став доктором військових наук, отримав звання генерала. У 1967 р. був заарештований за антирадянську пропаганду, а через 10 років виїхав до США, де прожив до 1987 р. Уже в 1990-ті рр. П. Григоренко був посмертно реабілітований і нагороджений орденом «За мужність». За своє життя він став автором декількох книг і численних статей: «Укриття історичної правди – злочин перед народом», «Наші будні», «У підпіллі можна зустріти тільки щурів».

Дніпровська гідроелектростанція

м. Запоріжжя, пл. Запорізька

Перша черга Дніпрогесу побудована у 1927 – 1932 роках, під час Другої світової війни гребля електростанції була двічі частково зруйнована і повністю відновлена у 1944 – 1950 роках. У 1969 – 1980 роках побудований Дніпрогес-2, потужністю 836 МВт.

Авторство технічного проекту греблі і шлюзу належить гідротехніку І. Александрову, архітектурне рішення — видатному архітектору В. Весніну, начальником Дніпробуду було призначено А. Вінтера.

Дніпрогес сьогодні являє собою перлину промислової архітектури. Найбільшою спорудою гідровузлу є гребля — бетонна стіна у вигляді дуги радіусом 600 м. і довжиною 766 м. Загальна висота греблі — 60,5 м, перепад води між верхнім та нижнім б’єфами — 37,5 м. Для спуску надлишкової води під час весняних повеней використовують 47 залізних водозливних прольотів.

Серцем Дніпрогесу, безперечно, є машинна зала. Будівля, в якій розмістилися силові установки, височить над Дніпром більше, ніж на 20 м. і є гармонічним продовженням лінії греблі. Всередині розміщені 9 силових агрегатів, потужністю 650 МВт.

Сьогодні наскрізний рух Дніпром забезпечує однокамерний шлюз, який створено за прикладом знаменитих шлюзів Панамського каналу. Він скоротив процес шлюзування до 30 хвилин. Наразі кожен охочий може пройти шлюзування на річковому трамвайчику.

Будинок купця А. Єзрубільського

м. Бердянськ, вул. Університетська, 39

Будівля виконана в стилі модерн. Її перший поверх, посилений рустами і витонченими колонами, представляв міцну основу для більш «піднесеного» другого поверху, в приміщеннях якого розташовувався готель «Бристоль» на 15 номерів, ресторан і кінотеатр «Модерн».

У роки II Світової війни будівля була спалена. Після війни відновлена. Довгі роки в ньому знаходився Будинок культури імені Миколи Островського. Сьогодні тут розміщуються класи музичної школи.

Садиба Міклашевських

с. Біленке, вул Шкільна, 5

Проект губернського архітектора Ф. Гагена виконано в популярному у ті часи псевдоруському стилі і доповнено рисами неоренесансу та східними мотивами. На території садиби було розбито розкішний англійський парк з фонтанами та чудовою панорамою.

М. Міклашевський був представником знатного роду, що бере початок від сина Великого князя Київського В. Мономаха Мстислава і князя Великого князівства Литовського Гедиміна. В шлюбі з О. Тройницькою у М. Міклашевського народилося четверо дітей: Ілля, Тетяна, Костянтин та Вадим. Старший син І. Міклашевський (1877 – 1961 рр.) — активний учасник Першої світової війни, а також подій Української революції на боці білогвардійців. К. Міклашевський (1885 – 1943 рр.) прославився режисерською та акторською роботою в театрах Одеси та Парижу.

Будинок Івана Юріцина

м. Мелітополь, вул. Гетманська, 87

Спочатку між баштами за вишуканою колонадою була облаштована невелика тераса. В цілому особняк дожив до наших днів без значних змін. Після революції тепер уже колишній особняк І. Юріцина переходив з рук в руки. Нова влада не могла знайти йому гідного застосування. Тому більшу частину часу будинок простояв безгосподарним, із забитими вікнами і облупленою

фарбою. Сьогодні будівля відреставрована, її займає церква адвентистів 7-го дня.

Запорізький обласний краєзнавчий музей

м. Запоріжжя, вул Троїцька, 29

(061) 764-39-12, 099-073-84-10, 093-368-21-80

www.zokm.jimdo.com

Для відвідування відкрито понад 25 експозиційних та виставкових залів: природа, археологія, зал історії запорозького козацтва, зали історії Запоріжжя наприкінці XVIII – на початку ХХ ст. Окремі зали присвячені історії махновського руху та періоду 1914 – 1921 рр., Дніпровським порогам, будівництву Дніпрогесу, ІІ Світовій війні та післявоєнній відбудові Запоріжжя. Подіям сучасності присвячені зали «Майдан — початок незалежності» та «АТО — війна за незалежність».

У виставкових залах регулярно працюють актуальні виставки з українських музеїв, а також музеїв світу.

Для гостей музею проводяться цікаві квести, екскурсії. У відреставрованій «круглій залі» дають камерні концерти українські зірки (Pianoбой, Сергій Бабкін, Vivienne Mort, Єгор Грушин та інші). Декілька разів на рік музей запрошує відвідувачів до своїх залів вночі.

«Замок» К. Вальман

м. Запоріжжя, вул. Розенталь, 7

Вона отримала в Німеччині диплом вихователя дитячого садка і планувала приміщення першого поверху облаштувати саме під дитячий садок. Однак мрія залишилася мрією. За часів Української революції будівельні роботи призупинилися і були закінчені лише в 30-ті роки. Тоді в приміщеннях «замку» розмістили квартири для вчителів місцевої школи.

«Замок» К. Вальман, виконаний в югендстілі – німецькій трактовці модерну, ідеально вписався в ландшафт крутого схилу балки. З боку він нагадував французьке шато. Його складний багаторівневий дах з високими димарями був видний здалеку. На жаль, в радянські роки вінбув перебудований і покритий ифером. Але і в такому вигляді будівля є справжньою окрасою селища і міста. У комплекс «замку» входить і флігель більш стриманої німецької архітектури.

Будівля центральної школи

м. Молочанськ, вул. Шевченка

Головний вхід до школи прикрашає портик з чотирма масивними колонами, що підтримують невеликий фронтон. Бокові фасади являли собою різаліти з трикутними фронтонами.

В середині будівлі розміщувалися вісім класних кімнат, бібліотека, актова зала, лабораторії і декілька кабінетів.

Ліве крило будівлі призначалося для середньої школи, а праве – для педагогічного коледжу. Стандартна шкільна програма була розрахована на три роки навчання. Для одержання диплому вчителя треба було провести за партою ще два роки.

Приморська площа

м. Бердянськ, Приморська площа

Приставка «годувальнику» не випадкова, адже бичок врятував не одну родину від голодної смерті у 30-і роки ХХ ст., годує він бердянців і сьогодні. Автором пам’ятника є художник-монументаліст С. Мироненко.

Ще одним улюбленцем публіки є пам’ятник «сантехніку Васі», що визирає з каналізаційного люку. Кожен відпочивальник вважає за свій обов’язок пригостити Васю цигаркою.

Якщо ви приїхали на курорт не лише за засмагою, але й в надії на сповнення бажань, то саме час присісти на «Крісло сповнення та матеріалізації бажань». Будьте обережні, загадуючи свої бажання! Адже деякі з них і дійсно можуть збутися.

На сповненій сонця Приморській площі знайшлося місце і для величезного сонячного годинника. Він був встановлений у 2001 р. Діаметр годинника дорівнює 6 м, а довжина єдиної стрілки — 3,3 м. Вона орієнтована з півдня на північ і нахилена під кутом 46,8 градусів, що є географічною  широтою Бердянська. Циферблат виконано в техніці флорентійської мозаїки, на ньому нанесені годинні та хвилинні мітки. Сонячний годинник показує точний цієї місцевості час. Тому не варто підлаштовувати свої годинники під сонячний, адже сонячний час у Бердянську на 30 хвилин випереджає київський.

Неповторного силуету площі та й усьому місту додає Бердянська альтанка, що вже давно стала символом курортного міста. Звідси відкривається чудовий краєвид на Бердянський порт, Приморську площу і набережну.

Будівля Олександрівської жіночої гімназії

м. Запоріжжя, вул. Гоголя, 62

Відповідальним за будівництво виступив головний архітектор міста Фадей Пекутовський, йому ж приписують і авторство проекту. Будівля жіночої гімназії є яскравим прикладом еклектики або змішання різних стилів: цегляного, неоренесансу і неоруського. Вона дійшла до наших часів практично в первинному вигляді. Час не пошкодував лише шароподібний дах над центральним входом.

Для того, щоб стати ученицею гімназії, абітурієнтки складали іспити з російської мови, математики та Закону Божого. Настільки жорсткий відбір проходили не всі. Статистика свідчить: наприклад, у 1904 р. із 125 претенденток поступили тільки 48 дівчат.

Після успішного проходження вступних іспитів учениці з головою занурювалися в навчання. Навчальна програма складалася як з обов’язкових предметів, таких як Закон Божий, російська мова, арифметика, географія, історія, чистописання, рукоділля, природознавство, так і необов’язкових дисциплін – іноземні мови, малювання, музика, спів і танці.

Жіноча гімназія проіснувала всього 17 років. У 30-ті роки приміщення гімназії займав педагогічний інститут, після ІІ Світової війни – навчальні класи школи, і тільки у 1967 р. будівля була повернута університету. Сьогодні ут переребуває біологічний факультет ЗНУ.

Будівля школи для дівчаток (менонітський центр)

м. Молочанськ, вул. Паркова, 17-А

Фасад будівлі з боків прикрашали виразні різаліти, виконані у стилі голландського псевдобароко. Першою і головною вчителькою тут була Софія Шленкер із Коенсфілда (Німеччина). У 1910 – 1911 навчальному році школа стала «п’ятирічкою», а через декілька років – отримала статус гімназії і готувала вчителів.

Школа проіснувала до 1921 р. Під час ІІ Світової війни будівлясильно постраждала від пожежі, але була повністю відновлена у первозданному вигляді. У другій половині ХХ ст. у цихстінах поновився навчальнийпроцес. Починаючи з 2000 р. у приміщеннях колишньої школи для дівчаток розташовується Менонітський центр.

Будівля бердянського 4-класного училища

м. Бердянськ, вул. В. Хавкіна, 2

Перший поверх щедро декорований масивним рустом. Будівля в 2018 р. відреставрована.

Перша школа у Бердянську відкрилася в 1842 р. Через двадцять років на її базі організували Бердянське повітове училище. У 1892 – 1896 рр. в училищі навчався відомий живописець і графік, засновник Бердянського художнього музею Ісаак Бродський.

Сьогодні будівля Бердянського 4-класного училища входить до комплексу Бердянського державного педагогічного університету.

Будівля бердянської чоловічої гімназії

м. Бердянськ, вул. Шмідта, 4

До 1919 р.  в його стінах розміщувалася чоловіча гімназія. На її будівництво було виділено понад 200 тис. крб. На початку ХХ ст. будівлю чоловічої гімназії визнали найкращою у всьому Одеському навчальному окрузі (тобто від Кишинева до Ростова-на-Дону).

Автору проекту вдалося чудово поєднати кілька архітектур- них стилів – класицизм, цегляний і псевдороманський. Ця еклектичність надає будівлі неповторного вигляду.

У 1932 р. в будівлі відкрили вчительський інститут, який отримав згодом ім’я Поліни Осипенко. Під час окупації тут діяв військовий госпіталь, який нацисти під час відступу восени 1943 р. спалили.

Серед відомих випускників чоловічої гімназії – лейтенант Петро Шмідт, творець вакцини проти холери і чуми Володимир Хавкін. Погруддя цих видатних людей роботи бердянського скульптора Ігоря Генерозова встановлені біля центрального входу в університет у 2005 р.

На території університету розбитий невеликий затишний сквер. У ньому встановлений пам’ятник Жертвам Голодомору 1932 – 1933 рр., що представляє собою композицію із старовинних кам’яних валків для обмолоту зерна і жорен. Є тут і Сад релігій, де символічно представлені всі основні релігії світу.

Василівський історико-архітектурній музей-заповідник «Садиба Попова»

м. Василівка. Вул. Гагаріна, 12

(06175) 7-23-41

Ці землі ще у 1788 р. отримав Василь Степанович Попов — очільник Військово-похідної канцелярії князя Г. Потьомкіна-Таврійського, в майбутньому таємний радник при імператриці Катерині ІІ та імператорах Павлі І та Олександрі І. За ім’ям засновника поселення, майбутнє місто, отримало назву Василівка.

Наприкінці ХІХ ст. на території маєтку онуком Василя Степановича генерал-майором Василем Павловичем Поповим було зведено палацовий комплекс, будівлі якого поєднали в собі псевдомавританський та неоготичний архітектурні стилі. Комплекс було збудовано за проектом визначного архітектора Л. Бенуа. Його будівництво тривало 5 років (1889 — 1894 рр.).

Перлинами Садиби Попова вважають оглядову башту — яскравий приклад еклектизму, та манеж-стайню, витриману в архітектурному стилі Північної Італії епохи Пізнього Відродження.

Сьогодні до історичного комплексу входить Садиба поміщика, що складається з чотирьох споруд кінця ХVІІІ — початку ХІХ ст. Серед них найстарша будівля Василівки — житловий будинок поміщика 1790 р., виконаний з решток турецьких галер, корівник 1835 р., молочарня 1836 р., погріб.

Палацовий комплекс другої половини ХІХ ст. складається з трьох флігелів, оглядової башти, каретного двору, манежу-стайні, будівлі електростанції, майстерні та башти зруйнованого палацу.