Природний заповідник «Коса Обиточна»

м. Приморськ

Заповідник «Коса Обиточна» заходить у море на 32 км. Коса складається з ракушняка та кварцових пісків, що протягом багатьох століть були намиті водами річки Обиточної. Ногайці називали косу Джурулгаш, що з тюркської перекладається як «урвище, підмите водою». У XVIII ст. за косою на деякий час закріпилося ім’я Віссаріонової.

На заповідній території загальною площею близько 7 200 га зустрічається понад 550 видів судинних рослин і більше 180 видів тварин, серед яких 90 видів птахів, 53 види риб, 34 види ссавців, 5 видів плазунів та 2 види амфібій. Багате морське водно-болотисте угіддя має ендемічну флору і фауну, подібної до якої у світі більше ніде не існує. На заповідних територіях гніздиться близько 19 тис. птахів. Під час сезонних перельотів кількість пернатих збільшується утричі.

Молочний лиман

коса Пересип, смт Кирилівка

Молочний лиман – один з найбільших на узбережжі Азовського моря. Його загальна площа складає 170 кв. км, максимальна довжина – 32 км, ширина – 8 км, а глибина в деяких місцях досягає 3 м. У давнину лиман був затокою Азовського моря, але в кінці XV ст. невелика протока, що з’єднує лиман з морем, закрилася. У 1943 р. зв’язок з морем був відновлений штучною протокою, що сприяло стабілізації гідрохімічних показників лиману і збільшенню видової різноманітності риб.

У лиман впадає три річки: Молочна, Тащенак і Джекельня. Від моря його відокремлює тоненька смужка суші – коса Пересип. Її довжина до промоїни становить 9 км, а ширина – всього 200 – 850 м. В її прибережних водах водиться близько 79 видів морських і прісноводних риб, серед яких: осетер, білуга, севрюга, стерлядь, два види камбали, піленгас, гостроніс, судак, окунь, щука, тюлька, різні види оселедця, хамса, кілька видів бичків, короп, тарань, плотва і багато інших видів. На берегах Молочного лиману зібрана унікальна колекція водоплавних і водноболотних птахів, багато з яких занесені в міжнародну і українську Червону книгу, а також європейський Червоний список. Тому лиман входить до переліку водно-болотних угідь міжнародного значення.

 

Бердянська коса

м. Бердянськ

Своїм утворенням коса зобов’язана річці Берді, яка тисячоліттями намивала її піщаноглинисту основу. Степовий вітер приносив сюди насіння трав, чагарників і деяких дерев. Так утворився рослинний покрив Бердянської коси. В цілому тут налічується близько 300 видів рослин, багато з яких занесені в Червону книгу.

Фауна Бердянської коси представлена зайцями, їжаками, куницями, лисицями, ласками, степовими котами. Найбільшою різноманітністю відрізняється світ пернатих. Під час міграції птахів їх кількість стрімко зростає. Типові місцеві види – кулики, лебеді, чаплі, качки, сороки, чайки, баклани і багато інших. Більшість з них гніздяться на невеликих островах Великий і Малий Дзендзик, розташованих уздовж коси.

Сьогодні на оголовку Бердянської коси влаштований заказник.

Всю косу умовно поділяють на три частини: Ближню, Середню і Дальню. Узбережжя Ближньої коси рясніє лиманами: Бердянський лиман, озера Кругле, Мазанкове, Червонопере, Довге, Велике, Червоне. На березі останнього на початку ХХ ст. виник знаменитий бердянський курорт.

Грязї місцевих лиманів лікувальні. Концентрація солі в деяких озерах, таких як Довге, досягає 130 г / л, що не поступається аналогічним показникам Мертвого моря.

Бердянську косу називають одним величезним пляжем. Тут море набагато чистіше, ніж в місті. На Середній косі пляжі облаштовані. Чудові «нічийні» пляжі збереглися на Дальній косі.

Розумівський ліс

села Розумівка, Канівське, Лисогірка

Південніше Розумівки на 1250 гектарах знаходиться Крутоярівське лісництво. Тут переважають сосна, клен, акація біла, береза. На території лісництва розташований ботанічний заказник «Група вікових дубів», ентомологічний заказник «Урочище Олень». Ще у XVIII ст. на цих землях зимівниками проживали запорозькі козаки, зокрема козак Канівський.

В 1,5 км від балки, де мешкав козак, у 1908 р. було утворено село Канівське. Першими його поселенцями стали ветерани російськояпонської війни 1904 – 1905 рр., а також селяни з сусідніх сіл.

Неподалік від села Канівське знаходиться Лиса гора. У минулому її називали Білою. Ще в XIX ст. її безлісова піщана вершина біліла над морем зелені Великого Лугу і височіла на добрих 100 метрів. Часті підмивання берега, підняття рівня Дніпра «опустили» гору на цілих 80 метрів.

Національний заповідник «Хортиця»

м.Запоріжжя, о. Хортиця, вул. Старого редуту

(061) 224-88-58, 095-914-77-06

www.ostriv.org

Хортиця — найбільший острів на Дніпрі, що має дивовижну природу та багату історію. Вважають, що топонім «Хортиця» походить від тюркського слова «орт», «орта», тобто «середній». За іншими версіями свою назву острів отримав від імені слов’янського бога сонця Хорса або слова «хорт», яким в давнину називали собак та вовків.

Острів виник близько 2,5 млн. років тому внаслідок геологічного розламу. Так, від початку, з’явилося праве русло — Старий Дніпро, а згодом і ліве — Новий Дніпро. Хортицю відносять до намивних островів. Час і течія ріки наносило на гранітну основу пісок та ґрунт. З року в рік острів збільшувався у розмірах. Останньою було намито південну частину острова — хортицькі плавні, що виникли всього пару тисяч років тому. Процес формування берегів Хортиці продовжується і сьогодні.

На Хортиці дивним чином переплелися всі ландшафтні зони Укра

їни, дев’ять природно-територіальних комплексів: скельні відслонення гранітів, нагорні діброви, балки, природні та петрофітні степи, висячі болота, плавневі ліса й луки, озерні комплекси.

Північна та північно-західна частини острова обрамлені прямовисними гранітними скелями висотою до 30 метрів. Цим гранітам понад 2,5 млрд. років! Береги Хортиці порізані численними балками. Багато з них дійшли до нас у первозданному вигляді. Схили балок вкриті килимом з понад 600 видів степових рослин. В низинах ростуть байрачні ліси. Тут можна зустріти лисиць, зайців, їжаків.

Зустрічаються також вепри та косулі. На гілках і в заростях кущів ховаються яструби, соколи, сови, сірі куріпки, жайворонки, перепілки тощо.

Хортиця — місце з особливою історією. Тут збереглося понад 100 пам’яток історії та археології, що охоплюють період від палеоліту (35 тис. років до н.е.) до ХХ ст. Серед найбільш яскравих туристичних об’єктів: святилища епохи бронзи, меморіально-туристичний комплекс «Скіфський стан», поселення Х – XIV ст. Протовче, історико-культурний комплекс «Запорозька Січ», Музей судноплавства України.

Урочище «Пристіни» (Панське озеро)

с. Григорівка

Не дивлячись на те, що озеро має достатньо скромні розміри (33 х 16 м), бажаючих відпочити на його берегах завжди вистачає. Вода тут ніколи на цвіте і не загниває, бо просочується крізь вапнякові породи та «сріблясту» глину.

Відоме джерело іі під іншими назвами: Панська криниця, Блакитні озера. Історики припускають, що воно було влаштоване татарами ще у середні віки. Доказом тому слугує техніка спорудження стін озера, схожа на ту, що використовувалася у великому татарському місті Скасін, що розташовувалося неподалік.